Усі батьки прагнуть приділити належну увагу розвиткові й освіті своєї дитини. Адже необхідно з самого раннього дитинства думати про майбутнє малюка – шукати у нього таланти, підвищувати рівень уже наявних здібностей. Перш ніж розпочати навчання дітей мама і тато активно займаються розвитком їх пам’яті і уваги. Це необхідно для забезпечення ефективного та легкого навчання надалі. Батьки використовують різні методи навчання. Багато хто займається з малюками самостійно, деякі купують посібники з розвивальними іграми, звертаються в спеціалізовані центри з розвитку дітей. Постійні тренування мозку покращують здатність концентруватися на поставлених завданнях, вчать правильно будувати хід своїх думок, розвивають асоціативне мислення, уяву, підвищують здатність до запам’ятовування великих обсягів інформації. Розвиток пам’яті у дітей є одним з найважливіших напрямків при підготовці до школи. Адже від пам’яті залежить дуже багато чого.

Якщо заняття з малюком відбуваються в домашніх умовах, то батькам потрібно ретельно добирати ігри за віком і рівнем складності. Діти звертають свою увагу на яскраві речі, предмети і дії. Їм ще важко зосередитися на чомусь серйозному і не переключатися на гру. Увага та пам’ять  у дітей 5-6 років розвивається за допомогою гри. Тому краще за все використовувати ігрову форму навчання. Адже гра не тільки розважає, а й приносить користь, а дитина може цього навіть і не помітити. Приділяти час необхідно всім аспектам уваги – це і концентрація, і переключення, і зосередженість, і обсяг уваги.          Також варто пам’ятати, що  дитина не здатна тривалий час сидіти над виконанням одного завдання, тому навантаження варто збільшувати поступово – починати буквально з 10 хвилин, щоб дошкільник не втратив інтерес і не втомився. Особливо весело проводити час на вулиці – розвивальні ігри для дітей на свіжому повітрі будуть більш корисними. Існує велика кількість розвивальних ігор на вулиці, настільних ігор і тих розваг, якими можна зайнятися в будь-якому місці.. Тому мамі й татові варто дібрати цікаві конкретно для своєї дитини. Головне – не змушувати малюка сидіти за вправами, а спробувати захопити його. Щоб процес був цікавим, важливо чергувати      розумову    і фізичну активність, а також враховувати, що в 4, 5, 6 або         7 років          дитячі навички і можливості при вирішенні певних          завдань будуть істотно відрізнятися.        

Для дітей         4-5   років
В цьому віці здатність керувати увагою ще невелика, потрібні словесні вказівки дорослого,           часті повторення інструкцій. Дитина здатна займатися,       не     відволікаючись,   цікавою                справою 7-10 хвилин, утримувати в зоні інтересу до 5 об'єктів, але при цьому ще відчуває
труднощі при необхідності її розподілу і перемикання.

У віці 5 років діти вчаться читати й робити найпростіші арифметичні обчислення. Це створює велике навантаження на пам'ять. У той же час діти зазвичай виконують прості домашні обов'язки. Зіштовхуючись із необхідністю справлятися з новими завданнями, пам'ять розвивається. Зміни в головному мозку призводять до того, що малюкові стає простіше запам'ятовувати інформацію. Усі діти запам'ятовують різну інформацію по-різному. Як і дорослі, вони краще запам'ятовують те, що їм цікаво; те, що вони розуміють; а також те, про що вони багато знають. Психологи стверджують, що діти шестирічного віку демонструють дивовижну здатність запам'ятовувати інформацію зі сфери їх захоплень. Діти старші 5 років починають розуміти, що для запам'ятовування інформації необхідно докладати зусилля. Тому, якщо ви допоможете дитині зрозуміти, як вона запам'ятовує інформацію – ви допоможете реалізовувати її здатність до запам'ятовування.

Практичні поради

• Дитина повинна виконувати якомога більше дій самостійно. У такому випадку ці дії з більшою ймовірністю відкладуться в пам'яті.
• Нагадуйте дитині образи у вигляді картинок. Наприклад, якщо вона давно не бачила бабусю, покажіть їй її фотографію.
• Запропонуйте дитині складати списки важливих справ і відзначати в календарі майбутні події.
• Створюйте відповідну обстановку. Дитина краще запам'ятовує те, що їй цікаво, з чим вона вже знайома. Тому, якщо ви хочете, щоб дитина запам'ятала щось зі сфери музики – створіть вдома відповідну обстановку: грайте на музичних інструментах, ходіть з дитиною на концерти, читайте їй книги про великих композиторів.
• Розбивайте завдання на частини. Дитині буде легше вивчити вірш, якщо розбити його на кілька уривків і почати вчити з найбільш складного.
•  Особливо весело проводити час на вулиці – розвивальні ігри для дітей на свіжому повітрі будуть більш корисними.
• Під час занять не задіюйте відразу багато іграшок, оскільки так увага дитини буде розсіюватися.
• Чудово допомагають розвивати увагу дитини такі ігри, як сорока-ворона або пальчикові ігри.
• Гуляючи на вулиці, можна запропонувати дитині зібрати однакові листочки або камінчики.
• Дуже корисними для розвитку уваги є пазли, які необхідно підбирати, виходячи з віку дитини.
• Як можна раніше постарайтеся познайомити малюка з різними будівельними іграми, де можна побудувати літак, будиночок або залізницю, орієнтуючись на малюнок-приклад.
• Дитині п’яти або шести років можна запропонувати обводити трафарет. Це заняття добре розвиває увагу, а також зорово-рухову координацію малюка.

·Найголовніше у розвиткові уваги дитини те, щоб такі заняття подобалися їй самій, тому батькам необхідно зробити все можливе для того, щоб зацікавити дитину.

Що стосується розвитку пам’яті у дітей, то для цього напрямку також є безліч ігор та вправ. Наприклад, корисним буде у вільний час розв’язувати головоломки і кросворди, переказувати тексти.

Психологи рекомендують дотримуватися наступних стратегій щодо поліпшення пам'яті:

• Готуйтеся заздалегідь. Наприклад, привчіть дитину звечора збирати портфель до школи, щоб вранці нічого не забути.
• Кладіть речі у відведеному для них місці. Поясніть дитині, що коли вона буде збирати іграшки після того, як пограє ними, жодна іграшка не загубиться. На своє місце потрібно також класти ключі та інші речі.
• Візуалізуйте. Якщо дитина хоче отримати кілька подарунків на Новий рік, запропонуйте їй намалювати їх, щоб вона нічого не забула.
• Підказуйте. Залиште взуття дитини біля миски собаки – так дитина не забуде погодувати собаку, перш ніж піде гуляти.

Методи розвитку уваги дітей

Створити умови для всебічного розвитку уваги у дошкільнят можна за допомогою комбінації різних методів. Мовний: мова є ефективним засобом формування уважності. Словесна взаємодія дозволяє не     тільки розвивати її, але й несе навчальну функцію. З цією метою використовуються: пояснення. При першому виконанні завдання важливо чітко пояснювати, що
потрібно зробити, в наступні рази — досить назвати основні умови (наприклад, потрібну кількість відмінностей, пошук найшвидшого шляху).
Бесіда. У контексті розвитку уважності можна вести діалоги (наприклад, за
змістом щойно прочитаної казки) або пропонувати невеликі завдання-питання.
Наприклад, попросити заплющити очі і назвати кольори на одязі дорослого, всі
чутні звуки, предмети, що знаходяться за спиною.
Римування. Короткі вірші з завданнями, загадки, де в тексті вже міститься
відповідь, дозволяють розвивати уважність, а також отримувати нові знання.
Наочний. Наочність - одна з обов'язкових умов при будь-яких заняттях з дітьми дошкільного        віку. Досягти її можна за допомогою таких засобів        як: зображення- використовуються при виконанні різного роду вправ  на тренування уважності (лабіринти, пошук, лічба предметів). Тут стануть в нагоді різноманітні розвивальні книги для дітей.
Іграшки — можуть слугувати додатковими персонажами для включення в
сюжет заняття (наприклад, допомогти Зайчику виконати певні дії) або
використовуватися як засіб в грі на уважність. Наприклад, розкласти кілька
іграшок в певній послідовності, дати можливість дошкільнику її запам'ятати. Поки він заплющить очі, потрібно поміняти кілька іграшок місцями або прибрати зовсім, і попросити озвучити зміни.
Демонстрації -дозволяють показати на своєму прикладі порядок виконання
необхідних дій.
Практичний: метод об’єднує в собі способи практичного освоєння завдань на уважність.        Серед         них: малювання. Це можуть бути прямі вказівки (намалювати певний об'єкт/сюжет)    або так звана рефлексія, коли малюнок буде нагадувати про попередні         дії (намалювати Зайчика, якому допомагали          раніше).
Аплікації. Як приклад - виготовлення аплікації на тему «Овочі», за якою потім можна визначати відповідність/невідповідність дійсності (червоні огірки, синя морква).
Саморобки - виготовлення різних фігур (з пластиліну, полімерної глини), які
згодом можна задіяти при виконанні інших завдань на уважність.
Ігровий: розвивати уважність дошкільнят допоможуть різні варіанти ігор:
Дидактичні - для відпрацювання, закріплення певного матеріалу за
допомогою тренування          довільної    уваги.
Рухливі - для задоволення потреби в руховій активності, а також навчання
координації рухів згідно з заданими інструкціями. Прикладом може бути гра «4 стихії». Слід визначити відповідний до кожної зі стихій рух: вода - руки в
сторони, земля - присідання, повітря - руки вгору, вогонь - стрибок. Чуючи
кожне слово, дитина повинна зробити правильний рух.
Театралізовані - для стимулювання уяви, концентрації, розвитку зоровопросторової орієнтації. Варіантом таких ігор може бути психогімнастика, коли    потрібно повторювати за дорослим різні дії (маніпуляції        руками,      кривляння), намагаючись при цьому відтворювати все максимально точнороків розвивається за допомогою гри. Пошук відмінностей - чудова можливість тренування зорової уваги, її
стійкості, обсягу і концентрації. Завдання - знаходити відмінності між двома
схожими зображеннями. Молодшим дітям краще вибирати картинки з невеликою   кількістю елементів і кольорів, старшим - яскраві зображення з великою кількістю    деталей.
«Знайди та викресли» - спрямована на розвиток стійкості уваги. На
зображенні з простими зображеннями (грибок, сонце, будиночок, м'яч, квітка)
потрібно шукати і викреслювати задані предмети. Для ускладнення дітям
старшого дошкільного віку можна збільшувати кількість шуканих об'єктів, просити виділяти їх різними способами (одні - закреслювати, інші - обводити).
Робота з картинками. У мережі інтернет можна знайти ілюстрації, де знайомі
фігури, тварини представлені в завуальованій формі. Можна пропонувати
відшукати їх максимальну кількість. Ще один варіант - картинки з
невідповідністю (за типом «Що переплутав художник») або неправильними
діями, які додатково дозволяють оцінити рівень мислення і знань про світ. Такі
картинки зібрані в книгах видавництва Dorling Kindersley серії Spot the Difference: Out and About, Building Site. Дошкільник повинен вказати на помилки і        назвати          правильні   варіанти.
«Таблиці Шульте» — дозволяють розвивати всі властивості уваги (обсяг,
концентрацію, розподіл, переключення) у дітей, які вміють рахувати і знають, як     виглядають цифри. Для дошкільнят використовуються таблиці з невеликою кількістю комірок, де в хаотичному порядку розташовані цифри від 1 до 10 або    від 1 до 20. Завдання - знайти їх по порядку.
Ігри з тінню. Серед кількох тіней на зображенні слід шукати ту, яка відповідає
певному предмету/персонажу, розташованому поруч. Щоб процес був цікавим, важливо чергувати   розумову    і фізичну активність, а також враховувати, що в 4, 5, 6 або 7 років дитячі навички і   можливості при вирішенні певних завдань будуть істотно відрізнятися.

Для   дітей 4-5    років
В цьому віці здатність керувати увагою ще невелика, потрібні словесні вказівки дорослого, часті повторення інструкцій. Дитина здатна займатися, не   відволікаючись,  цікавою справою 7-10 хвилин, утримувати в зоні інтересу до 5 об'єктів, але при цьому ще відчуває
труднощі при необхідності її розподілу і перемикання. Стати більш уважною їй          допоможуть         наступні     вправи:
Частини тіла. Дорослому потрібно називати частини тіла вголос, показуючи
їх не завжди правильно, щоб заплутати дитину (наприклад, кажучи «живіт»,
показувати на вухо). Її завдання — показувати все правильно.
«Все синє» (колір можна змінити). Протягом певного часу потрібно знаходити,
називаючи вголос, об'єкти запропонованого кольору. Вправу особливо зручно
виконувати по дорозі в садок або під час прогулянки.
«Третій зайвий». Потрібно заздалегідь підготувати набір картинок, де один з
предметів буде «зайвим» за певними ознаками. Завдання дошкільника - вказати на нього і пояснити свою відповідь. При виникненні труднощів дорослий може задавати   допоміжні   питання.
Проходження лабіринтів. Вправа добре розвиває зорову увагу і мислення.
На перших порах дозволяється відстежувати шлях олівцем або пальцем, але
потрібно прагнути до того, щоб навчитися стежити тільки очима.
«Почув - плесни у долоні». Заздалегідь слід визначити категорію, для слів
з якої реакцією буде оплеск (наприклад, тварини, фрукти). Дорослий повинен
називати різні слова, дитина - уважно слухати і плескати в долоні у відповідний момент.
Сортування. Дозволяє тренувати уважність і дрібну моторику. У ємності
змішати невелику кількість різнобарвної квасолі, гороху, сочевиці, які належить розсортувати пальчиками або за допомогою дитячого пінцета. Крупу можна замінити на різнокольорові ґудзики. Важливо! Для безпеки дітей цю вправу слід виконувати під наглядом дорослого. Також можна придбати спеціальні      іграшки для розвитку дрібної моторики: фігурки, скріпки, кубики, помпони.
Для   дітей 5-7    років
Після п'яти років у дітей збільшується кількість об'єктів, що сприймаються одночасно.       Їх      можуть зацікавити не тільки яскраві, але й непримітні об'єкти,  нові  деталі         в           звичних      предметах, що оточують людей. У старших дошкільників з'являється більше посидючості,
вони можуть з інтересом класифікувати зображення, складати за ними розповіді. Завдання в цьому віці спираються на вже наявні у дошкільника знання,          навички,    вміння          (лічба, просторова орієнтація). Наприклад:
«Склади візерунок». За допомогою мозаїки, паличок для лічби потрібно
скласти на столі певну комбінацію (цифру, літеру, силует, простий візерунок) за    запропонованим  зразком.
Малювання по цифрам. Гарна вправа для тих, хто знайомий з лічбою за
межами 20: пропонується картинка з крапок, поруч з якими розташовані різні
числа. Завдання - з'єднати їх, просуваючись по порядку, щоб промальовувати
певне зображення.
Графічний диктант. Потрібно заздалегідь знайти графічний малюнок, який
дитині належить викреслити на аркуші в клітинку, виконуючи під диктовку
вказівки дорослого: 3 клітини вправо, 1 - вниз, 2 - вліво тощо.
«Намалюй і закресли». Для розвитку слухової уваги і пам'яті стане у нагоді
вправа на зразок «Намалюй 3 кола, 1 овал і 2 квадрати, п'яту фігуру закресли».
Залежно від бажаного рівня складності кількість фігур можна зменшувати або
збільшувати.
«Спостерігач». Дошкільнику належить детально описувати свій шлях: від
будинку до дитячого садка, парку, бабусиного будинку. Можна також просити
шукати попутно предмети, які відповідають певним умовам (за кольором,
формою,     матеріалом).
«Стеж за тим, що говориш». Тут потрібно задавати питання, при відповіді на
які не можна використовувати заздалегідь обумовлені слова (так/ні, певні цифри      або   кольори).
«Роби те, що я кажу». Завданням дорослого є називати різні команди (руки
вгору, до носа, в кулак та ін.), одночасно виконуючи дії, які не відповідають їм.
Дитині слід повторювати саме те, що вона чує, а не бачить, що дозволить
розвивати концентрацію, стійкість зорової і слухової уваги.
Зазначені вище вправи і методики не тільки сприяють розвитку уважності, а й носять        діагностичний характер: дозволяють дізнатися індивідуальні особливості         дошкільника        і        зрозуміти, які саме якості вимагають більших тренувань.

Дієвим тренуванням є також такі ігри:

• «Знайди предмет» – на столі розкладаються предмети, після чого дитина закриває очі, а дорослий ховає один з них. Потрібно знайти відсутній предмет.
• «Намалюй слова» – дорослий говорить кілька слів, наприклад «паркан, дерево, кіт», а дитина повинна намалювати їх у цьому ж порядку.
• «Перекажи деталі» – читаємо малюкові казку, і той повинен по пам’яті відновити хід подій, або зазначити місця, де побував герой книги, або ж вказати, що їв і у що був одягнений герой.

• Розвивальна настільна гра для дошкільнят «Хитрі числа». Для неї потрібно 20 карток, на кожній з яких написані числа. 10 карток отримує дитина і 10 карток забирає дорослий. Спочатку ведучий показує одне число, а потім найближче число до нього. Дитина має пригадати, яке число було спочатку.
• Добре відома гра «Їстівне-неїстівне». У колі друзів перекидають м’яч по черзі, називаючи при цьому предмети та їжу. Якщо в руки потрапляє м’яч на їстівне –  потрібно ловити, на неїстівне – відбити.
• Знайти відмінності. На двох малюнках зображені однакові картинки. Та на них є ледь помітні відмінності, які дитина має знайти.

Дитину необхідно навчити концентрувати увагу на одному предметі як можна довше. Таке вміння дуже знадобиться, коли дитина піде до школи.

Фізичний розвиток дитини раннього віку

До 2-3 років рухова активність дітей досягає піку, а потім поступово знижується. У дівчаток вона знижується швидше, ніж у хлопчиків. Такі моторні навички включають в себе рух кистей рук і пальців. Дошкільнята відчувають складності при виконанні особливо точних рухів. Ці труднощі пов'язані з незрілістю ЦНС дитини із відсутністю терпіння. По мірі того, як у дітей розвивається тонка моторика, вони стають все більш самостійними при виконанні повсякденних дій. Основними досягненнями раннього дитинства, що визначають розвиток її психіки, є: оволодіння прямою ходою; розвиток предметної діяльності; оволодіння мовою.

Соціальна ситуація розвитку дитини раннього віку

І. Сєчєнов назвав ходу аналізатором простору і часу. Хода і практичне освоєння простору ведуть до функціональної перебудови всієї структури просторового орієнтування, яке здійснюється на другому-третьому роках життя, коли закріплюється вертикаль - не положення тіла (О.В. Запорожець). Новоутворення, що виникають в кінці першого року життя, викликають побудову нової соціальної ситуації розвитку. Це ситуація спільної діяльності з дорослою людиною. Зміст цієї спільної діяльності – засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів, які відкрились дитині і стали її світом. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така: “дитина – предмет – дорослий” (О.В. Скрипченко).

Соціальна ситуація спільної діяльності дитини і дорослого має в собі протиріччя. У цій ситуації спосіб дії з предметом зразок дії належить дорослому, а дитина в той же час повинна виконувати індивідуальні дії. Це протиріччя вирішується в новому типі діяльності, який зароджується в період раннього віку. Це предметна діяльність, спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами.

Спілкування в цьому віці стає формою організації предметної діяльності. Воно перестає бути діяльністю у власному розумінні слова, бо мотив зміщується від дорослого на суспільний предмет. Спілкування тут виступає як засіб здійснення предметної діяльності, як знаряддя для оволодіння суспільними способами вживання предметів. Емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитинстві, але воно продовжує розвиватися надзвичайно інтенсивно і стає мовним. Спілкування дитини з дорослим в ранньому віці є необхідною умовою розвитку предметної діяльності – провідної діяльності дітей цього віку. Функціональні властивості предметів відкриваються малюку через виховний і навчальний вплив дорослих.

Дитина другого року життя активно засвоює дії з такими предметами-знаряддями, як чашка, ложка, совок тощо. На першому етапі оволодіння діями з предметами-знаряддями дитина використовує знаряддя як продовження руки (наприклад, дитина використовує лопатку, щоб дістати кульку, що закотилася під шафу). На наступному етапі дитина вчиться співвідносити знаряддя з тим предметом, на який спрямована дія (лопаткою набирають пісок, сніг, землю, відром – воду). Таким чином, дитина знайомиться з властивостями знарядь. Протягом другого року життя дитина починає довільно наслідувати і такі дії, які їй спеціально не показують, але які вона сама бачить в навколишньому житті. Наприклад, вона намагається підмітати віником, стукати молотком, висувати шухляду, вмикати телевізор тощо. Засвоювані способи виконання таких дій переносяться на інші предмети, не тотожні з тими, на яких вироблялася дія.

Поступово предмети, з якими можна діяти однаково, з якими однаково діють дорослі, об'єднуються в одну групу, незважаючи на різницю в їх розмірі, кольорі тощо, відбувається перше узагальнення дій, а з часом і перенесення засвоюваних дій із справжніх предметів на іграшкові предмети, а також в іншу ситуацію, що є створенням умови для виникнення сюжетної гри. Новоутвореннями раннього віку є створення нових відношень між предметом і його використанням, наочно-дійове мислення, мовне спілкування, поява самосвідомості та комплексу “Я сам”, активне наслідування у грі, прагнення і спроможність діяти відповідно до внутрішніх спонукань, формування почуттів гордості та сорому.

Розвиток пізнавальних психічних процесів

 у ранньому дитинстві

Пізнавальна діяльність у ранньому дитинстві спрямована на розпізнавання предметів (предметно-орудійна діяльність), оволодіння предметами дії, освоювання суспільно вироблених засобів діяльності з предметами; навчання відбувається за зразками та інструкціями; психіка виявляє різноманітні функції, але особливого значення набуває пізнавальна – образ світу отримує свій “центр”, яким стає “Я” дитини.

Розвиток відчуттів та сприймання у ранньому віці. Сприймання у 1-3 роки сприймання предметів набуває більш цілісного характеру. Створенню цілісного образу сприйманого предмета сприяють маніпулятивні дії з ним, активне обслідування його руками. Поєднання рухів очей і рухів рук, що обмацують предмет, дає дитині можливість згодом виконувати зорові орієнтувальні дії, які відокремлюються від практичних, випереджають їх і стають власне актами сприймання. Поєднання образу предмета з відповідним словом полегшує його запам’ятовування і впізнання.

Дитина робить велику кількість помилок при оцінці просторових властивостей предметів. Навіть лінійний окомір у дітей розвинутий значно гірше, ніж у дорослих. Наприклад, при сприйманні довжини лінії ступінь помилки дитини може бути приблизно в п'ять разів більше, ніж у дорослої людини. Але на кінець третього року життя дитина вже практично орієнтується в ближчому просторі, розрізняє напрями “вперед” і “назад”, “догори” і “донизу”, помічає зміни в розміщенні ближчих предметів. Дитина погано орієнтується у категоріях часу. У неї складаються перші орієнтації і в часовій послідовності подій, але в розрізненні значень слів "“сьогодні”, “вчора” вона ще натрапляє на значні труднощі. Певні труднощі виникають у дітей і при сприйнятті зображень предметів. Так, розглядаючи малюнок і розповідаючи, що на ньому намальоване, діти часто роблять помилки у впізнаванні зображених предметів.

Сприймання домінує серед інших психічних функцій (увага, мислення, пам’ять). До двох років дитина взагалі не може діяти без опори на сприймання (ніщо з того, що лежить поза наочністю, дитину не цікавить). Якщо дитину цього віку попросити сісти на велике каміння, що лежить на галявині, то виявиться, що зробити це для неї досить важко. Вона намагається одночасно всістися на каміння і бачити його. Але для того, щоб сісти, потрібно відвернутися від каміння. Отже, при домінувальному сприйманні дитина все ж такі обмежена наочною ситуацією.

Точність сприймання дитини велика, та саме сприймання досить своєрідне. Воно по-перше, фіксує якусь конкретну якість об’єкта, і надалі дитина орієнтується на цю якість, впізнаючи саме цей об’єкт. По-друге, сприймання дитини афективно забарвлене і тісно пов’язане з практичною дією. Будь-які цікаві предмети викликають яскраву емоційну реакцію. За нею розгортається імпульсивна поведінка: дістати привабливу річ, щось з нею зробити.

Розвиток пам’яті у дітей раннього віку. В ранньому дитинстві пам'ять включена в процес активного сприймання. Дитина вже може мимовільно відтворювати побачене або почуте раніше, але це ще не є спогади з опорою на минулий досвід. Події раннього дитинства забуваються так само, як і у немовляти. Пам'ять ще не діє як окремий процес, вона має мимовільний характер. У дітей 3-4 років запам'ятовування і відтворення в природних умовах розвитку пам'яті (без спеціального навчання мнемічним операціям) є мимовільним. Протягом перших 24 місяців можна виділити поступове включення в психічне життя різних видів пам'яті, послідовну появу рухової, афективної, образної та вербальної пам'яті. Можна говорити про те, що на кінець першого року життя у дитини вже існує складна система пам'яті, яка містить декілька її різновидів та процесів.

Другий рік життя дитини характеризується тим, що в розвитку пам'яті можна виділити чотири фази : фазу "плато" на низькому рівні (12-15 міс.), фазу швидкого розвитку (16-17 міс), фазу "плато" на середньому рівні (18-19 міс.) та фазу різних коливань (20-22 міс.) (Д.Х. Гізатуліна).

Темп розвитку вербальної пам'яті повільніший, ніж образної пам'яті, а темп розвитку образної пам'яті нижчий, ніж просторово-зорової пам'яті. Таким чином, розвитку пам'яті в період раннього дитинства властиві нерівномірність, гетерохронність та структуроутворення. Вікова динаміка пам'яті в перші роки життя характеризується суттєвим приростом показників успішності короткочасної образної пам'яті.

Активний спосіб життя, ходіння, засвоєння мови у ранньому дитинстві розширює можливості пізнавальної діяльності, сприяє розвиткові словесно-логічної пам’яті. Мовлення вносить значні зміни в мнемічні процеси, відкриваючи можливість групувати численні елементи досвіду, означати їх словом, міцніше їх закріплювати й оперативніше відтворювати. Пам'ять набуває більшої стійкості і міцності, тривалішим стає зберігання запам’ятованого.

У ранньому дитинстві відбуваються значні зрушення в пам'яті, які фіксують набутий дитиною сенсорний, моторний, емоційний досвід, забезпечуючи цілісний психічний її розвиток. Зазнають перших якісних змін основні процеси пам'яті (запам'ятовування, зберігання і відтворення). На другому році життя значно більше об'єктів викликає у дитини реакції впізнавання, які стають дедалі все диференційованими. На кінець третього року дитина впізнає не тільки рідних, а й інших дорослих та дітей.

З різноманітних проявів пам'яті першим, безперечно, розвивається впізнавання, пов'язане з повторним сприйняттям вражень. Дитина впізнає невелике коло предметів і обличчя в проміжок дуже короткого часу після сприймання. Подальший розвиток цієї здібності йде в двох напрямках. По-перше, впізнавання стає можливим через все більший інтервал після сприйняття. Так, на другому році життя інтервал часу досягає вже кількох тижнів, на третьому році – декількох місяців, а на четвертому – більше року. По-друге, поступово розширюється коло предметів, які дитина запам'ятовує: з другого року діти впізнають звичну обстановку і предмети, а на третьому році пам'ятають одноразово сприйняті враження (наприклад, людину, яка випадково завітала до сім'ї). В цьому віці особливо яскраво запам'ятовуються емоційно забарвлені події приємної або неприємної властивості. Наприклад, дитина впізнає через декілька тижнів лікаря, який спричинив їй біль.

З другого року життя у дітей спостерігається не тільки здібність до впізнавання, але й можливість відтворення без повторного пред'явлення знайомого предмету. Так, дитина однорічного віку, закинувши м'яч на диван, через годину пам'ятає, де він знаходиться. У півторарічної дитини спогади виникають вже через більш довший період часу, приблизно через день. Ці спогади в ранньому дитинстві є наступною після впізнавання фазою розвитку пам'яті і відображуються в розповідях дітей про пережите. Пам'ять дитини швидко розвивається і поповнюється. Дорослі вчать дітей виконувати необхідні дії: одягатися, роздягатися, мити руки перед їжею, користуватися виделкою і ложкою, дотримуватися чистоти. Все це вимагає запам'ятовування.

В ранньому віці діти, як правило, не ставлять перед собою мету щось запам'ятати, вони не стільки запам'ятовують те чи інше, воно саме запам'ятовується у них (А. Смірнов). Оптимальне запам'ятовування діти демонструють у тих випадках, коли те, що ними запам'ятовується, пов'язане з їхніми інтересами або вразило їх. Засвоєне носить переважно мимовільний характер, коли інформація запам'ятовується швидко і легко. У засвоєнні початкового досвіду беруть участі рухова, емоційна та образна пам'ять, переважають рухова й емоційна пам'ять.

Істотні зміни в дітей відбуваються в розвитку в них вищих психічних процесів, і в першу чергу в розвитку довільної пам'яті. Розвиток довільної пам'яті в дитини починається в процесі її виховання і під час ігор. При цьому діти переважно спираються на наочно сприймані зв'язки предметів, явищ, а не на абстрактно-логічні відносини між поняттями. Крім цього, у дітей істотно подовжується латентний період, завдяки чому дитина може впізнати предмет, вже відомий з минулого досвіду. Так, до кінця третього року дитина може згадати те, що сприймалося нею кілька місяців тому, а до кінця четвертого – те, що було рік тому. Саме по собі подовження латентного періоду означає принципову зміну в розвитку пам'яті як психічного пізнавального процесу.

Розвиток мислення у дітей раннього віку. Розвиток мислення дитини в ранньому віці носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться виділяти предмет як об'єкт діяльності, переміщує його в просторі, діє кількома предметами відносно один одного. Наочно-дійове мислення іноді називають “мислення руками”, коли розумові завдання дитина вирішує практично. Усе це створює умови для знайомства з раніше незнаними властивостями предметів. Дитина вчиться діяти з предметами не лише безпосередньо, але і опосередковано, тобто з допомогою інших предметів або дій. У процесі виконання дій з предметами і називання дій словами формуються мисленнєві операції дитини. Найбільшого значення серед них набуває узагальнення. Але у зв'язку з тим, що досвід дитини невеликий і вона не вміє виділяти суттєві ознаки в групі предметів, то і узагальнення часто буває невірним. Наприклад, словом куля дитина називає всі предмети, які мають округлу форму.

Особливістю розвитку мислення в ранньому дитинстві є те, що різні його сторони – розвиток наочно-дійового і наочно-образного мислення, формування узагальнень, з одного боку, і засвоєння знакової функції свідомості – з іншого, поки ще непов'язані між собою. Тільки пізніше, у дошкільному віці, ці сторони поєднаються, створюючи основу для оволодіння складнішими формами мислення.

Значимим етапом розвитку мислення дитини є період, коли вона один предмет може назвати декількома словами. Це явище спостерігається у віці близько 2 років і свідчить про формування такої розумової операції, як порівняння. Надалі на основі операції порівняння починають розвиватися індукція і дедукція, що до 3-3,5 років досягають уже досить високого рівня розвитку. Відокремлюючи дії від предметів і узагальнюючи їх, порівнюючи свої дії з діями інших людей, малята починають усвідомлювати їх як власні дії, ними самими спричинені. Це виражається в появі на 3-му році життя займенника першої особи однини – “Я” замість “він”, “вона”, як говорила про себе дитина раніше. Так виникає особиста дія, пов'язана з виразною тенденцією до самостійності, що виявляється у постійних заявах і вимогах дитини “Я сама!”. Ці новоутворення, що виникають у ході предметної діяльності, стають основою нових стосунків дитини з дорослими, які складаються у дошкільному віці.

Розвиток мовлення у дітей раннього віку Значним досягненням цього віку є оволодіння мовою. Вік від одного до трьох років – це стадія сенситивності (особливої чутливості, сприйнятливості) дитини до мовних впливів (Л.С. Виготський). Для дитини другого року життя слово набагато раніше набуває пускового, ніж гальмівного значення: дитині значно легше за словесною вказівкою розпочати якусь дію, ніж припинити її. Коли, наприклад, дитині пропонують закрити двері, вона може почати багаторазово відкривати і закривати їх. Інша справа – зупинка дії. Хоча, зазвичай, вже до початку раннього дитинства дитина починає розуміти значення слова “не можна”, заборона ще не діє так магічно, як хотілося б дорослим. Лише на третьому році життя мовні вказівки дорослих починають по-справжньому регулювати поведінку дитини в різних умовах, викликати і припиняти її дії, мати не тільки безпосередній, але й відстрочений вплив.

Автономна мова дитини в перші місяці другого року життя трансформується і зникає. Незвичні і за звучанням і за змістом слова замінюються словами мови “дорослих”. Зрозуміло, що швидкий перехід на новий рівень мовного розвитку можливий лише в сприятливих умовах – у першу чергу, при повноцінному спілкуванні дитини з дорослим. Якщо спілкування недостатнє, або, навпаки, рідні виконують всі бажання малюка, орієнтуючись на його автономну мову, розвиток мови уповільнюється. Спостерігається затримування мовного розвитку і в тих випадках, коли в сім'ї ростуть близнюки, які інтенсивно спілкуються один з одним на спільній дитячій мові (В.О. Скрипченко).

Вимова слів стає більш вірною, все менше спотворених слів. До трьох років дитина вже засвоює всі основні звуки мови. Найбільш важливою зміною в мові дитини є те, що слово набуває предметного значення. У ранньому віці швидко росте пасивний словник – кількість слів, що розуміє дитина. Дворічна дитина розуміє всі слова, якими користуються дорослі. У цьому віці вона починає розуміти пояснення дорослого (інструкції) відносно спільних дій. Оскільки дитина активно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значимою діяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки спільно з дорослим. Інструктивна мова, яка організує дії дитини, розуміється нею рано. Пізніше, в 2-3 роки виникає розуміння мови-розповіді. Легше розуміє дитина ті розповіді, які пов'язані з предметами і явищами, що її оточують.

Дуже швидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає від пасивного. На початку другого року життя в активній мові дитини є 10-12 слів, в два роки – близько 300 слів, в три роки словник складає 1200-1500 слів. Як вказував Л.С. Виготський, мова дитини перетворюється із засобу спілкування у засіб впливу дитини на власну поведінку. Це спостерігається ближче до третього року її життя. Мовлення дитини поступово починає виступати і в ролі організатора її власних дій, включатися в них у різних формах і на різних етапах виконання цих дій, зокрема, у формі так званого “егоцентричного” мовлення, тобто розмови дитини із собою, що формується на основі спілкування з іншими.

Ранній вік – це період підвищеної чутливості дитини до мови дорослих. Формування мови в цьому віці є основою всього психічного розвитку дитини. Якщо з якихось причин (хвороба, обмеження спілкування) мовні можливості дитини не використовуються в достатній мірі, то подальший загальний рівень розвитку починає гальмуватися.

Розвиток уявлень та уяви у ранньому віці. Одночасно з розвитком уявлень у дитини відбувається і розвиток уяви. Це дозволяє дитині виділяти окремі частини предмета, який вона сприймає вже як самостійні і якими все частіше оперує у своїй уяві. Однак синтезування відбувається зі значними перекручуваннями дійсності. Через відсутність достатнього досвіду і критичності мислення дитина не може створити образ, близький до реальної дійсності.

Стадії розвитку уяви: Перша стадія – від 2 до 4 років. Головною особливістю даного етапу є мимовільний характер виникнення уявлень уяви. Найчастіше уявлення в цей період формуються в дитини мимоволі, спонтанно ситуації, у якій вона знаходиться. Таким чином, ця стадія розвитку уяви дитини характеризується перевагою репродуктивної уяви, яка механічно відтворює отримані враження у вигляді психічних образів. Другий етап розвитку уяви – від 4 до 6 років – пов'язаний з появою її активних форм, коли процес уяви стає довільним. Виникнення активних форм уяви спочатку зв'язаний з ініціативою з боку дорослого. Наприклад, коли доросла людина просить що-небудь зробити дитину (намалювати дерево, скласти з кубиків будинок) вона активізує процес уяви. Для того, щоб виконати прохання дорослої людини, дитина спочатку повинна створити (чи відтворити), у своїй уяві певний образ. Причому цей процес в уяві маляти вже є довільним, оскільки дитина намагається його контролювати. Пізніше дитина починає використовувати довільну уяву без участі дорослого. Цей стрибок у розвитку уяви знаходить своє відображення насамперед у характері ігор дитини. Вони стають цілеспрямованими і сюжетними. Речі навколо дитини є не просто стимулами до розгортання предметної діяльності, а виступають у вигляді матеріалу для втілення образів її уяви. Дитина в 4-5 років починає малювати, будувати, ліпити, уявляти речі і комбінувати їх у відповідності зі своїм задумом. Таким чином, даний вік характеризується переходом уяви з мимовільної у довільну. При цьому уява починає виконувати вже дві функції: пізнавально-інтелектуальну та афективно-захисну.

Перша функція пов'язана з придбанням інформації про навколишній світ і формування практичних навичок у дитини, а друга – з регуляцією психічного стану маленької людини. Афективна функція уяви починає виявлятися в результаті утворення й усвідомлення дитиною свого Я, психологічного відділення себе від інших людей у віці від 4 до 6 років.

При цьому емоційно-захисна функція уяви полягає в тому, що через уявлювану ситуацію в дитини відбувається розрядка напруги і символічне розв’язання конфліктів, які дитиною поки не можуть бути розв’язані на практиці. Яскравим проявом емоційно-захисних функцій уяви є “страшилки”, що складаються і розповідаються дітьми. Слід зазначити, що до 6 років у багатьох дітей уява досягає настільки високого рівня, що вони в стані “жити” у вигаданому ними світі. Вони з дивною легкістю створюють сюжет для гри і втілюють його на практиці.

Розвиток уваги в ранньому віці. Увага в ранньому віці розвивається від безумовно-рефлекторного її зосередження до умовно-рефлекторного, від мимовільної її форми до перших проявів довільної (дія за вказівкою, долання труднощів). Відбувається подальший розвиток початкової форми довільної уваги. Довільна увага спостерігається в 90% дітей. Завдання, які вимагають високої стійкості уваги, домінують у загальній системі діяльності. Особливе значення для розвитку стійкості уваги має мовлення. Обсяг уваги у дошкільників ще дуже вузький. Увагу легко відволікає кожний новий, яскравіший об’єкт. Ця її особливість дає змогу легко відвертати увагу дитини від недозволенної для них речі, від небажаної дії. Наприкінці третього року слово може викликати увагу і спрямувати її, що створює умови для проведення коротких занять у групах дітей.

З розвитком активності дитини неухильно розширюється коло об’єктів, які привертають її увагу. Починаючи з другого року, дитина придивляється, прислухається до них, розглядає їх. Найбільше привертає увагу все, що рухається, змінюється, розкриваючи якісь свої нові якості. Таким об’єктом уваги буває механічна іграшка, річ, з якою можна активно діяти. Дитина двох-трьох років може протягом 10-20 хвилин годувати, одягати, роздягати ляльку, будувати щось з кубиків тощо. Не самі об’єкти, а дії з ними найбільше приваблюють дитину.

Особливості емоційно-вольової сфери дитини раннього віку

Період дошкільного дитинства можна назвати віком пізнавальних емоцій, до яких відносяться почуття подиву, цікавості, допитливості. Виникаючи в результаті зіткнення з новими сторонами дійсності, ці емоції у свою чергу впливають на пізнавальні, а також інші психічні процеси, виробляють у дитини індивідуальне відношення до реального світу речей і явищ, сприяють розвитку креативності дітей.

Період від 2 до 6 років називають віком афективності. У цьому віці емоції мають бурхливий, але нестійкий характер, що виявляється в яскравих, хоча і короткочасних афектах, у швидкому переході від одного емоційного стану до іншого. Дитину легко злякати, розсердити, але з тією же легкістю можна і зацікавити, викликати в неї задоволення, радість. Дітям властива виняткова “емоційна заражуваність”, вони особливо піддаються впливу емоцій, пережитих іншими дітьми і дорослими.

Відмінною рисою поведінки дитини 3-річного віку є те, що вона діє під впливом почуттів і бажань. Емоції не стійкі: сміх змінюється плачем, після сліз знову радість. Дитину легко відволікти від негативних емоцій, показавши цікавий предмет. Емоції мінливі, тому можна легко залучити увагу дитини до якоїсь дії, найчастіше навіть просто “загадковою” інтонацією: “А що ми зараз побачимо!..” Але утримати інтерес дітей до якої-небудь справи тривалий час важко. Почуття і бажання дитини, незважаючи на їхню нестійкість, дуже сильні, тому прояви почуттів носять безпосередній, яскравий характер: плач, лемент, ляскіт у долоні, вереск, агресивні жести, стрибки – дитина тотально виражає своє переживання.

Відомий американський психолог X. Джайнотт відзначав важливу психологічну особливість дитини 3-річного віку – індивідуалізм. З його погляду, це закономірне явище в розвитку дитини, яка не завжди відчуває сором за те, що вдарила однолітка, відібрала у нього іграшку, зруйнувала щось. Тільки поступово, знайомлячись з вимогами життя в суспільстві людей, маля починає співвідносити свої вчинки з цими вимогами.

Наприкінці 3-го року життя можна відзначити і розуміння комічного дітьми – у цей період у них з'являється почуття гумору. Відбувається це в результаті виникнення незвичайної комбінації знайомих дитині предметів і явищ. Наприклад, дитина голосно сміється, коли бачить вбрану в плаття собачку або, побачивши на картинці зображення кішки з капелюхом на голові. Але поряд з цим можна спостерігати у дітей і неадекватну реакцію. Це відбувається тому, що в дитини дуже малий життєвий досвід, вона не завжди правильно розуміє зміст, часто бачить в усьому тільки зовнішній бік. Саме тому дитина може глузувати з того, що в дійсності не повинно викликати сміх. Поява та ускладнення почуття комічного в дитини говорить також і про розвиток у неї інтелектуальних здібностей, нагромадження нею нових знань про навколишній світ. Тому завдання дорослих полягає не тільки в тому, щоб розвивати в маляти радісні емоції. Необхідно так виховувати дитину, щоб їй були доступні і такі емоції, як смуток, почуття сорому і провини за свій поганий вчинок.

У період від 2 до 4 років у дитини починають формуватися і моральні почуття. Це відбувається в тих випадках, коли дорослі привчають малюка рахуватися з іншими людьми. На другому році життя у дитини виникають позитивні стосунки з товаришами, з якими вона грається. Форми переживання симпатії стають більш різноманітними. Це і посмішка, і приємне лагідне слово, і співчуття, і прояви уваги, і бажання розділити радість з іншою людиною. Якщо на першому році життя почуття симпатії ще мимовільне, несвідоме, нестійке, то на другому році воно стає більш усвідомленим.

Дітям раннього віку притаманне переживання такого почуття як самолюбство. Це почуття формується під провідним впливом людських взаємин, у які змалку включається дитина. Особливо важливу роль у її становленні відіграють оцінки – схвалення, подяка, повага, гнів, нарікання тощо. Під їх впливом формується оцінка дитиною своїх дій, вчинків і себе самої, своїх якостей. До кінця 3-го року життя в дитини є відносно багата гама емоційних переживань.

Уже в ранньому віці починають складатися передумови волі (В К. Котирло). Найбільшу спонукальну силу для довільних дій дитини має показ-демонстрація дій, опосередкована прямим заохоченням до активного їх наслідування і відтворення. Первинні вольові прояви з’являються у ранньому дитинстві, коли дитина прагне досягнути мети (дістати привабливу іграшку). Одне з перших проявів волі – довільні рухи, розвиток яких залежить, зокрема, від рівня усвідомленості сенсомоторного образу.

Спілкування з дорослими у ранньому дитинстві

На третьому році життя істотно змінюється потреба дитини в спілкуванні. Власне, як відзначає Л.С. Виготський, криза 3 років протікає в атмосфері перебудови взаємин особистості дитини й інших людей – дитина починає мотивувати свої вчинки не змістом самої ситуації, а відносинами з іншими людьми (Л.С. Виготський). Феномен “Я сам” означає не лише виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасно відділення дитини від дорослої людини. У результаті такого відділення дорослі нібито вперше виникають у світі дитячого життя. Тенденція жити загальним життям з дорослим проходить через все дитинство. Дитина, відділяючись від дорослого, встановлює з ним більш глибокі стосунки (Д.Б. Ельконін).

Під час кризи перебудовується соціальна позиція дитини стосовно навколишніх людей, до авторитету матері і батька. Вона вчиться орієнтуватися в соціальних зв'язках, встановлювати диференційовані стосунки з оточуючими людьми. М.І. Лісіна виділяє в перші 7 років життя дитини 4 форми спілкування з іншими: ситуативно-особистісну, ситуативно-ділову, позаситуативно-пізнальну і позаситуативно-особистісну (М.І. Лісіна).

Ситуативно–особистісна форма (перше півріччя життя) існує у вигляді відомого «комплексу пожвавлення», що являє собою складну реакцію дитини на появу в її полі зору матері чи на звук її голосу. Ця реакція включає зорове зосередження, вокалізації, рухові й емоційні експресивні форми активності. Позитивні емоції, породжувані і підкріплювані в спілкуванні дорослого з дитиною, підвищують життєвий тонус дитини, активізують її функції. Це у свою чергу впливає на психологічний і фізичний розвиток дитини.

Ситуативно–ділова форма спілкування охоплює період життя від 6 місяців до 2 років. Цей вид спілкування розвивається в активній діловій взаємодії дитини з дорослими, співробітництві з ними. Таке співробітництво не зводиться до простої допомоги. Дітям потрібна співучасть дорослого, одночасна практична діяльність поруч з ним. Тут провідними стають ділові мотиви спілкування, які об’єднуються з пізнавальними та особистісними. Найважливішим результатом розвитку спілкування в цей період життя є розвиток мовлення.

Позаситуативно–пізнавальна форма спілкування розвивається від 3 до 5 років. Вона в першу чергу впливає на розвиток пізнавальних процесів дитини. У неї з'являється безліч питань про предмети і явища навколишньої дійсності, а мова стає основним засобом спілкування.

Позаситуативно–особистісна форма спілкування характерна для дітей і людських відносин. Відповідно до них змінюються вимоги дитини до дорослого, котрий виступає як партнер по взаємодії і від якого вимагають не тільки увагу, любов, але і розуміння, співпереживання, повагу.

2-3-річні діти спілкуються в основному з дорослим. Це спілкування дитини має форму звернень до дорослого у випадку виникнення будь-яких утруднень або з ігровою метою. У трирічних дітей ці звернення пов'язані ще з вимогою оцінки результатів їхньої діяльності. Процентний розподіл звернень дітей до дорослого: предметних звернень – 50%, ділових – 30% і емоційного плану – 20% Таким чином, ділові звернення, пов'язані з предметною діяльністю, складають цілих 80% усіх звернень дитини до дорослого. Утворення точних уявлень дитини про самому себе передбачає гармонійне поєднання її індивідуального досвіду і тих оцінок і знань про себе, які дитина накопичує за допомогою спілкування з іншими людьми. Якщо дана гармонія порушується, то уявлення дитини про саму себе починають поступово спотворюватися у бік завищення або заниження. Це відбувається в результаті недостатнього індивідуального досвіду дитини чи в силу несприятливих умов спілкування з іншими. Причиною формування завищеної самооцінки в дитини може стати її спілкування з дорослим, котрий постійно перебільшує її успіхи і досягнення. У випадку спілкування дитини з дорослим, який підкреслює лише недоліки і невміння, у дитини виникають систематичні відхилення у бік заниження своїх можливостей. Невпевненість дитини в собі, недовіра до інших, занижене відношення до самої себе є наслідком несприятливих відносин дитини з іншими людьми (О. Бодальов).

Спілкування дітей з однолітками в ранньому дитинстві

Поряд зі змінами, що відбуваються у відносинах дитини з дорослими, на 3-му році життя спостерігається виникнення постійного інтересу до інших дітей, потреба в спілкуванні з ними. У ранньому дитинстві і ранньому дошкільному віці продуктивно дитина спілкується в основному з дорослими. З 3–4 років частка і значення контактів дитини з іншими дітьми починає поступово зростати, і до кінця дошкільного віку ці контакти починають відігравати провідну роль в організації поведінки дитини.

Велику частину часу 2-3-річні діти грають самостійно, тобто вони зайняті індивідуальною предметною діяльністю: будують, ліплять, малюють, возять, катають, перекладають, складають. При цьому вони можуть коментувати свої дії вголос, давати собі вказівки, тобто користатися езоповою мовою. Одночасно діти спостерігають за тим, що відбувається в групі, і особливий інтерес виявляють до взаємин між вихователем і іншою дитиною. Звернення дитини до однолітків носять дуже рідкий і короткочасний характер. Діти активно пручаються втручанню інших дітей у їхню гру.

Контакти між ними, як правило, конфліктні, і в основному через іграшки. Діти практично не звертаються один до одного за співпереживанням, але в той же час вже в цьому віці в характері і поведінці дитини можна помітити елементи співробітництва. Так, діти можуть спостерігати за предметною діяльністю іншої дитини і намагатися “допомагати” – пропонують придатну іграшку, деталь. Якщо це істотно не порушує гру дитини, то така “спільна” дія проходить без конфліктів. Таким чином, кількість ситуацій індивідуальної діяльності дитини перевищує кількість ситуацій її спілкування з будь-ким приблизно в два рази.

Поступово розвиваючись, спілкування з однолітками перетворюється в соціальну взаємодію, створюються маленькі дитячі співтовариства із власними законами і правилами життя. У процесі формування в дитини уявлень про свої можливості досвід спілкування з однолітками є для дитини в першу чергу контекстом для порівняння її з “подібними собі істотами” і є основою для придбання дитиною основних навичок колективного життя. Крім того, спілкування дитини з однолітками є одночасно і засобом взаємного обміну оцінними думками, завдяки яким дитина одержує можливість бачити себе очима своїх однолітків. Оцінні впливи однолітків сприймаються інакше, ніж думки дорослих: чим молодший дошкільник, тим менш значимими є для нього оцінки однолітків.

05.10.20

24.03.20

                          Поради психолога

Сам у квартирі – мрія багатьох школярів і старших дошкільників, вони завжди знайдуть, чим зайнятися, окрім виконання уроків і домашніх обов’язків. Тут і телевізор, і комп’ютер, і планшет. Найголовніше, коли дитина залишається вдома сама, вона повинна чітко усвідомити: є речі, яких робити не можна за жодних обставин. А саме: - Нікому не можна відчиняти дверей, навіть якщо це прийшла сусідка чи подруга мами. Вхідні двері повинні відчиняти лише дорослі. Поясніть дитині, що у всіх близьких є ключі від квартири. - Не можна по телефону незнайомим людям розповідати, що вона (дитина) зараз сама вдома, а мама прийде тільки через годину. І взагалі не дозволяйте дитині вступати в тривалі бесіди зі сторонніми. Скажіть дитині, щоб незнайомим людям вона відповідала приблизно так: «Мама зараз дуже зайнята і не може поговорити з вами. Зателефонуйте через годину». У цьому випадку ви, по-перше, не змушуєте дитину брехати, адже мама справді зайнята. А по-друге, стороннім невтямки, що дитина вдома сама. - Не можна нічого кидати з балкона та з вікна. До вікон взагалі краще не підходити і не визирати на вулицю. На вікна краще поставити спеціальні блокуючі засувки, що їх дитина не зможе самостійно відкрити. - Не можна гратися з електропобутовими приладами та газовою плитою. - Біля телефону повинен бути список потрібних номерів (ваш мобільний, татів, тітки, бабусі, і т.д.), щоб у разі екстреної необхідності дитина знала, куди їй телефонувати. І обов’язково поясніть дитині, в яких випадках треба терміново дзвонити та кликати на допомогу.

Для підтримання позитивного емоційного стану та змістовного наповнення дозвілля дітей шкільного віку пропонуємо батькам 5 ідей для проведення корисного дозвілля з дітьми:

• Настільні ігри неодмінно мають захопити вашу дитину. Їх варто обирати за віком. Для старших дошкільників і учнів початкової школи буде цікаво пограти у «ходилки-бродилки з кубиком», для підлітків та старшокласників – монополію та інші ігри, які розвивають логічне мислення. Лото, карти, пазли – теж будуть цікаві для дітей будь-якого віку.

• Заняття для розвитку теж будуть доречні. До цієї категорії можна віднести розмальовки, ліплення з пластиліну. Звичайно ж, такий вид діяльності сприяє розвитку творчих здібностей. А ще можна запропонувати дитині виготовити фотоколаж сім’ї. На великому аркуші паперу можна намалювати велике дерево, на гілках якого приклеїти фотографії членів сім’ї. Таке заняття неодмінно сподобається вашій дитині.

• Хатні справи десятиліття досліджень доводять: якщо дитина виконує обов’язкові хатні справи – це позитивно впливає на навчання, психіку, а також у майбутньому це піде на користь становленню особистості та допоможе адаптуватись до соціального оточення. Згідно з дослідженням Марті Россмана (почесного професора університету Міннесоти), якщо ви з раннього віку привчите свою дитину виконувати хатню роботу, вона почуватиметься самостійною, відповідальною та впевненою в собі людиною. Не потрібно перевантажувати дитину домашніми справами, проте дитина може допомогти батькам вдома. Наприклад, можна доручити: - вологе прибирання в квартирі, пилососити, підмітати та\ або витирати пил; - розкладати і розвішувати по місцях свої речі (чистий одяг вішати в шафу, а брудний відносити в пральну машину або в кошик для брудної білизни); - стежити за станом свого взуття, мити його в разі необхідності, завжди ставити на місце; -поливати квіти; - піклуватися про домашнього улюбленця:, витирати лапи, міняти вміст лотків; - застеляти своє ліжко; - мити посуд і розкладати його.

• Звичайне читання перетворіть у гру. Після прочитання казки або оповідання спробуйте разом з дитиною влаштувати за її мотивами домашній театр. Цікавим для дітей буде також театр тіней. Для цього необхідно встановити настільну лампу біля стіни і руками показувати фігури тварин.

• Ведення щоденника. Купіть для дитини гарний блокнот, який застібається на замочок чи закривається на ключик. Їх у продажі є безліч варіантів. Запропонуйте своєму чаду щоденно вести блокнот, малювати малюнки на тему: «Як минув день». Це допоможе розвивати пам’ять дитини та розвине здатність чітко висловлюватися.

Та головне, НЕ ЗАБУВАЙТЕ основні правила поведінки під час карантину :

 1. Намагатись менше ходити в гості, не відвідувати громадські місця та

скупчення людей.

2. Одягатись відповідно до погоди на вулиці та оберігайте себе від переохолодження.

3. Частіше провітрюйте кімнату.

 4. Завжди мийте руки з милом.

 5. Щоденно їжте свіжі овочі й фрукти — вітаміни посилюють захисні сили організму.

Ось кілька порад:

1. Під час епідемії дотримуйтесь рекомендацій ВООЗ.

Знання про те, як правильно поводитися у критичній ситуації, знижує тривогу.

2. Намагайтеся не блокувати свої почуття.

Боятися – нормально, відчувати безсилля, сумувати – теж. «Відключити почуття» означає перестати бути в контакті з собою. А це значить, рано чи пізно почуття дадуть про себе знати, тільки їхня сила може стати деструктивною.

Легалізація негативних емоцій знижує напругу, психіка перестає «викручуватися» від необхідності постійно тримати почуття під замком.

3. Що робити, якщо тривога зашкалює?

Поглинаючи велику кількість інформації, ми піддаємося так званій соціальній тривозі.

Завдяки інтернету і соцмережам, події, що відбуваються на іншому кінці планети, сприймаються так, ніби вони відбуваються у нас вдома. Така розмитість кордонів посилює занепокоєння і почуття незахищеності.

Справитися з ними допоможе елементарна інформаційна гігієна. Намагайтеся обмежити кількість інформації, яку ви споживаєте, зменшіть кількість часу, проведеного за читанням новин і в соцмережах.

Оберіть ті джерела інформації, яким довіряєте, і відправте у бан тих, хто розганяє паніку.

4. Знаходьте час тільки для себе і наповнюйте себе ресурсом.

Цей пункт особливо важливий для батьків, які перебувають на карантині з маленькими дітьми.

Турбота про тих, хто від нас залежить – складна фізична і емоційна робота, яка вимагає багато ресурсів. Якщо їх не поповнювати, ваш сосуд швидко вичерпається, і ви відчуєте емоційне вигорання.

Створіть свій власний щоденний ритуал – займіться тим, що приносить вам задоволення. Спорт, будь-які види творчості, прогулянки, просто відпочинок підійдуть.

Головне – щоб у цей час вас ніхто не чіпав і ви могли розслабитися на самоті.

5. Сон. Фізичні навантаження (так-так!). Регулярна здорова їжа. Задоволення.

Всі ці речі здаються банальними, але допомагають справлятися навіть з сильними стресами.

Робота психолога у закладі дошкільної освіти здійснюється протягом навчального року відповідно до головних завдань та методичної мети та здійснюється за такими напрямками:

*Консультування

Це як індивідуальні , так і групові консультації, які проводяться з певною групою батьків  або педпрацівників на актуальні теми.

*Психодіагностика

Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета - визначити об'єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення і т.д.). Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити у вашої дитини щось намалювати. Може пограти з ним в захоплюючу гру - насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.

* Розвиваючі заняття

За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам'ять, посидючість, логічне та образне мислення - в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для всих вікових груп дітей. Зазвичай, розвивальні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.

*Корекційно-відновлювальна робота

За наявності у дитини емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психокорекційна робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психокорекція може знадобитися, якщо дитина пережила сильний стрес - втрату близьких, фізичне або психічне насильство і т.п.

*Психологічна просвіта

Здійснюється за допомогою розміщення психологічної інформації в групах, на інформаційному стенді,  виступів на педрадах та батьківських зборах.

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ:

Захист психічного здоров'я всіх учасників навчально-виховного процесу.

Підвищення психологічної культури педагогів, батьків, дошкільників.

Психологічний супровід підготовки дітей до школи.

Соціально-педагогічна діагностика, моніторинг особистісного розвитку дошкільників.

Психолог - батькам

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, запевняємо Вас, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я -мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що - ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", - думає вона.

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Учу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Малюк розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

"Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим - ні горем, ні радістю.

Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для батьків.